РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2020 року
м. Харків
Справа № 639/5126/20
провадження 2/639/1607/20
Жовтневийрайонний суд м.Харкова
у складі: головуючого – судді Єрмоленко В.Б.
за участю секретаря – Міжиріцької А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
18.08.2020 року позивач – Акціонерне товариство комерційний банк (АТ КБ) «ПриватБанк» (далі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 12.08.2011 в розмірі 152 457,38 грн. та судових витрат у розмірі 2 286,86 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 12.08.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, «Умов та Правил надання банківських послуг», «Тарифів Банку». У результаті невиконання умов кредитного договору з боку відповідача, станом на 30.06.2020 року існує заборгованість – 436 616,17 грн., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 5 962,40 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 430 653,77 грн., заборгованості за пенею у розмірі 5 847,69 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по справі в розмірі 2 286,86 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.11.2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 71 066 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн. (а.с.13-14)
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 02.09.2020 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, визначено проводити розгляд справи без виклику осіб.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти позову у зв`язку з відсутністю підстав для стягнення боргу, так як рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.11.2017 вже стягнуто суму боргу за договором б/н від 12.08.2011 в повному обсязі, а саме: у розмірі 71 066. 15 грн., яка складається з 5 962,40 грн. – заборгованість за кредитом, 57 795,77 – заборгованість за процентами, 3 447,69 грн. – нарахована комісія, 3 860,29 грн. заборгованість по судовим штрафам. Вважає, що позивач реалізував своє право вимоги за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим право нарахувати проценти з цього моменту в АТ КБ «ПриватБанк» припинено. Крім того, просить суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування позову, суд дійшов наступних висновків.
12.08.2011 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір б/н, відповідно до якого отримав кредит у розмірі 6500 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 01.02.2016 (а.с.32-82).
З
гідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов`язання що до повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.11.2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 12.08.2011 року у розмірі 71 066, 15 грн., яка складається з 5 962,40 грн. – заборгованість за кредитом, 57 795,77 – заборгованість за процентами, 3 447,69 грн. – нарахована комісія, 3 860,29 грн. заборгованість по судовим штрафам (а.с.12-14). Рішення набрало законної сили 29.12.2017.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разіпред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до відповідача про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, а також отримав судовий захист своїх прав.
Таким чином, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів поза межами строку дії договору.
Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи із вищенаведеного, суд приходить до висновку, що при зверненні позивача з позовом до суду та за результатами розгляду справи отримання відповідного рішення від 01.11.2017 року про стягнення з відповідача боргу у вигляді тіла кредиту, відсотків за користування ним пені, штрафних санкцій, позивач втратив право на стягнення процентів за користування кредитом та пені, визначених умовами кредитного договору, у такому випадку має право на стягнення з позичальника коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, однак позивач таких вимог не заявляв.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом.
Щодо питання нарахування пені та штрафів, суд приходить до наступного висновку.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредита, стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню за несвоєчасність сплати боргу, а також заборгованість по комісії.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 “Про застосування норм цивільного процессуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” роз`яснено, що виходячи з принципу процессуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторонни процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Отже, суд відмовляє у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором б/н від 12.08.2011 року у розмірі 152 457,38 грн.
Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Фроленко В.В. надано заяву про стягнення з позивача АТ КБ «ПриватБанк» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звязку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно викладеного у заяві розрахунку вартості наданої правової допомоги за Договором про надання правової допомоги від 04.09.2020 року, Додаткової угоди від 04.09.2020 року всього було виконано правничої допомоги на загальну суму 6000 грн.
Понесені витрати підтверджуються квитанцією від 04.09.2020 року.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд вважає необхідним вимоги позивача про відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу задовольнити частково.
Зокрема, витрати на правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а саме: часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надних послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому не підлягають частковому стягненню, оскільки не надано жодних доказів, щодо того, скільки часу витрачено на підготування відзиву на позовну заяву, скільки часу витрачено на вивчення практики, не зазначено яку саме практику застосовував адвокат.
Сума в розмірі 6000 грн. є завищеною, не є співмірною зі складенням відзиву такої категорії справ, а тому, виходячи з обґрунтованості та доцільності понесених відповідачем витрат, суд зменшує суму судових витрат, а тому витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню в розмірі 3000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265, 274 ЦПК України, ст.ст. 258, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,код ЄДРПОУ 14360570, м.Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 16.10.2020.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Суддя В. Б. Єрмоленко