ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2018 м.Харків
Справа № 639/1277/18
провадження 2/639/1009/18
Жовтневий районний суд м.Харкова
у складі: головуючого – судді Єрмоленко В.Б.
за участю секретаря-Тущенко Т.В.
Учасники справи:
представник позивача-Бубліченко М.В.
3 особа-Набойченко Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3 особа-Набойченко ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду у березні 2018 р. з позовом до ОСОБА_2-колишнього співмешканця, 3 особа- Набойченко Т.О. -дочка позивача та співвласник квартири, про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
В обгрунтуванням своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 в період проживання з позивачем зловживав спиртними напоями, вчиняв свари, скандали, бійки, приводив своїх друзів, не працював, матеріально сімї не допомагав, тому у серпні 2016 р. позивач попросила його піти з квартири. Відповідач забрав всі свої речі та залишив квартиру. З того часу він не приходить, не проживає, обіцяв знятися з реєстрації в телефонній розмові , проте цього не здійснив, місце свого мешкання не повідомляє. Позивач вважає, що наявні усі підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про день , час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку згідно зі ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не сповістив, відзиву на позов не подав.
Оголошення про виклик відповідача в судове засідання розміщено на офіційній сторінці веб-порталу судової влади України.
При одночасному існуванні умов, передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.
3 особа- Набойченко Т.О. підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 та підтвердила факт не проживання відповідача без поважних причин у спірній квартирі з 2016 р., просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки він не є членом сімї власника та добровільно залишив житло, ним не цікавиться, його особисті речі відсутні за вказаною адресою.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, 3 особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, приходить до наступного.
Спірною є двокімнатна квартира 183 у будинку готельного типа 42 по вул.Тімірязєва в м.Харкові, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.10.2006 р. реєстраційний № 6-06-278122-Ц, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації виконавчого комітету Харківської міської ради.
В квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_4, дочка 3 особи ОСОБА_5 та з 31.10.2006 р. -відповідач ОСОБА_2
Як вбачається з пояснень позивача, викладених у позовній заяві, 3 особи ОСОБА_4, даних в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили сімейні відносини через неправомірну поведінку відповідача, зловживання ним спиртним, неодноразові побиття позивача і тому у серпні 2016 р. він пішов з квартири та місце його проживання невідомо.З того часу він не користується жилим приміщенням, комунальні послуги не сплачує, його особисті речі відсутні.
Факт не проживання ОСОБА_2 і спірній квартирі понад двох років підтверджується Актами, складеними сусідами по спірній квартирі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 від 02.10.2018 р., 05.11.2018 р.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили, що відповідач дійсно постійно вчиняв скандали, зловживав спиртними напоями, ображав та бив позивача, поводив себе агресивно, а понад двох років тому, у 2016 р. пішов з квартири і дотепер не зявляється.
З висновків дільничного офіцера поліції сектору превенції Новобаварського ВП ГУ НП в Харківській області від 06.02.2018, 01.11.2018 вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до поліції і просила зафіксувати факти того, що відповідач ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає, проте їй рекомендовано звернутися з цього привода до суду.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до вимог частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першою статті 156 ЖК УРСР члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім’ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом та підставою для втрати членом сім’ї права і користування житлом.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже, положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є не членами його сім’ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім’ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім’ї власника без поважних причин понад один рік.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на даний час не є членом сім’ї власника, будь-які угоди з приводу користування спірним житловим приміщенням між сторонами не укладалось, протягом тривалого часу відповідач в квартирі не проживає, оплату комунальних послуг не здійснює, майна, що належить відповідачу в квартирі немає. Окрім того, відповідач не приймає жодних засобів щодо збереження за ним права користування житловою площею .
З огляду на те, що ОСОБА_2 у належній ОСОБА_1 квартирі не проживає, але реєстрація його місця проживання порушує право користування та розпорядження власника нерухомого майна, суд вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.ст. 133,141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_2
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3 особа-Набойченко ОСОБА_3 – задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2.
Cтягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони: Позивач: ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий 1-МВМ Жовтневого РВХМУ УМВС України в Харківській обл., прож.м.Харків, АДРЕСА_3).
Відповідач: ОСОБА_2, 18.10.1962 р. н. ( зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1).
3 особа- Набойченко ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_3, прож. ІНФОРМАЦІЯ_1).
Повний текст рішення виготовлено 20.11.2018.
СУДДЯ –