ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2019 р.Справа № 641/5121/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспектора роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержант поліції Хмелевського Івана Сергійовича на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Онупко М.Ю., м. Харків, повний текст складено 23.07.19 року по справі № 641/5121/19
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержант поліції Хмелевського Івана Сергійовича
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Хмелевського І.С. в якому просить скасувати постанову серії ДП18 № 591195 від 21.06.2019 року винесену відповідачем по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за порушення п.п. 2.9 В та п.п. 22.1 ПДР України, відповідальність за яке передбачено ст.ст. 121 ч. 6, 122 ч. 1 КУпАП, об`єднаних на підставі ст. 36 КУпАП, та закрите адміністративне провадження у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 21.06.2019 року поліцейським роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержантом поліції Хмелевським І.С. було складено постанову серії ДП18 № 591195 від 21.06.2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення п.п. 2.9 В та п.п. 22.1 ПДР України, відповідальність за яке передбачено ст.ст. 121 ч. 6, 122 ч. 1 КУпАП, об`єднаних на підставі ст. 36 КУпАП.
Також вказав, що вищевказана постанова не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим він був вимушений звернутися з позовом до суду.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.07.2019р. позов ОСОБА_1 до інспектора роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Хмелевського Івана Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ДП № 591195 від 21 червня 2019 року за ч. 6 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 . Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції інспектором роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Хмелевським Іваном Сергійовичем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, що потягло за собою звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності. Зазначає, що відповідно до реєстраційної картки щодо транспортного засобу IVECO DAILY 35-10, номерний знак НОМЕР_1 повна маса становить 3500кг, маса без навантаження становить 2550кг. Відповідно до реєстраційної картки щодо транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER д.н.з. НОМЕР_2 маса без навантаження становить 1685кг. Тобто, максимально допустима вага, у разі перевезення транспортним засобами IVECO DAILY 35-10, номерний знак НОМЕР_1 становить 3500 кг – 2550 кг = 950 кг. Таким чином, при дозволеній масі перевезення 950 кг, максимально допустима вага була перевищена, а саме: 1685кг-950кг=735кг, тобто позивачем допущено порушення ПДР. Зазначає, що вагомим доказом вчиненого правопорушення позивачем є фактичні дані, які взяті з діючих реєстраційних карток на транспортні засоби та підрахунками, які були здійснені при винесені постанови. Таким чином, здійснені підрахунки маси транспортного засобу є належними та допустимим доказами по справі, які повністю проігноровані судом. Згідно положень пункту 51 Порядку проведення габаритно-вагового контроля, документальний габаритно-ваговий контроль здійснюється шляхом визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу. Отже, інспектор поліції не здійснював габаритно-ваговий контроль в пунктах габаритно-вагового контролю та не застосовував вимірювального обладнання яке проходить атестацію, оскільки ним було застосовано документальний габаритно-ваговий контроль, передбачений пунктом 51 Порядку. Таку ж, позицію висловив Харківський адміністративний суд по справі № 554/1044/18 від 15.05.2018. Враховуючи вищенаведене, просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.07.2019 у справі № 641/5121/19 за позовною заявою гр. ОСОБА_1 до поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в? Полтавській області Департаменту патрульної поліції Хмелевського І.С. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 № 591195 від 21.06.2019. Розгляд справи просить провести за його відсутності.
Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві.
Окрім того, за правилами ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності – кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номером телефону, що підтверджується телефонограмою від 22.08.2019р. (а.с. 60).
Відповідач повідомлений на електронну адресу, яка містяться а матеріалах справи.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 21.06.2019 року о 22 год. 18 хв. водій ОСОБА_1 керував на автодорозі Київ-Харків-Довжанський (395 км.) транспортним засобом, що перевозив вантаж – транспортний засіб Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 у якого маса без навантаження становить 1685 кг., що перевищувало максимальну визначену технічною характеристикою вагу, а також керував ТЗ задній номерний знак якого був закритий стороннім предметом, а саме ТЗ Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 , чим порушив п. 2.9 «в» ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 та ч. 6 ст. 121 КУпАП, та був притягнутий до адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі КупАП), Законом України «Про автомобільні дороги», який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 1061, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 1162, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 – 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 – 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 1644, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 1811, частина перша статті 182, статті 183, 184, 1892, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено – у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до суду у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно діючих вимог, які містилися в п. 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.
Адміністративним правопорушенням за правилами частини 1 статті 122 КУпАП визнається: перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України ” Про Національну поліцію” поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України ” Про Національну поліцію” поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України “Про Національну поліцію” (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу на те , що порядок використання фото та відео техніки встановлюється п. 9 ч.1 ст.31 та ст.40 Закону України Про національну поліцію.
При цьому, норма статті 31 Закону України Про національну поліцію є загальною нормою, яка безпосередньо не регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України Про національну поліцію.
Пункт 2 частини 1 ст. 40 Закону України Про національну поліцію чітко встановлює порядок використання техніки в правовідносинах щодо безпеки дорожнього руху, види техніки та умови її використання.
Відповідно до п. 2 частини 1 ст. 40 Закону України Про національну поліцію встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Обов`язковою умовою її використання є виконання частини 2 ст. 40 Закону України Про національну поліцію.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
В порушення вимог вказаної статті відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем ПДР, зокрема у матеріалах відсутні матеріали фото- чи відео зйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб`єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення.
У відповідності до ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, відповідно до п. 16 яких перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.
Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, згідно п. 3 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Пунктом 22.5 ПДР встановлено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги – 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах – 4,35 м), за довжиною – 22 м (для маршрутних транспортних засобів – 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів – понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах – до 46 т), навантаження на одиночну вісь – 11 т (для автобусів, тролейбусів – 11,5 т), здвоєні осі – 16 т, строєні – 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь – 11 т, здвоєні осі – 18 т, строєні – 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Абз. 3 ст. 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, передбачено , що великовагові та великогабаритні транспортні засоби – транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Згідно із підп. 4 п. 2 Порядку габаритно-ваговий контроль – контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно- вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Відповідно до п.2, 6 Порядку вимірювання (зважування) – процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання, які мають нормовані метрологічні характеристики, габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу і здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до п.п. 16, 18, 19 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних – документальний, точний контроль. За результатами точного габаритно- вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія – міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.
Відповідно до п. 5 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.10.2013 № 1007/1207 (далі – Порядок № 1007/1207) працівники відповідних підрозділів МВС під час здійснення габаритно-вагового контролю: здійснюють зупинку транспортних засобів для проведення габаритно-вагового контролю у випадках, передбачених підпунктом б пункту 4 цього Порядку, з дотриманням Правил дорожнього руху; здійснюють перевірку у водія великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу наявності дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформленого та виданого в установленому законодавством порядку. У разі відсутності такого дозволу вживають заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом; у разі виявлення порушень правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, у тому числі за результатами здійснення їх габаритно-вагового контролю, вживають заходів реагування, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами.
Відповідно до пп.пп. 4-8 п. 4 Порядку № 1007/1207 посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 – 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансінспекції щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.
Згідно п. 2.4-2 ПДР у разі виявлення під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових та/або габаритних параметрів установленим нормам і правилам рух такого транспортного засобу та/або причепу забороняється до отримання в установленому порядку дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, про що складається відповідний акт.
Пунктом 25 Порядку № 879 передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів складають акт за формою, встановленою Мінінфраструктури, з оперативним повідомленням відповідного підрозділу МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху.
Згідно п. 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документ ального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до пп.пп. 7-9 п. 2 Порядку № 879 місце здійснення габаритно-вагового контролю – спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про перевищення спірним транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, оскільки така ймовірність порушення визначена працівником поліції, як не уповноваженою на це особою, а також не зазначено яким технічним засобом вимірювання з нормованими метрологічними характеристиками такі заміри проводилися.
Відповідач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акта про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів чи інших документів на підтвердження зпроведення габаритно-вагового контролю не надав.
Також колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги та відзиву на позовну заяву для встановлення розподілу навантаження на осі відповідачем були здійснені підрахунки маси транспортного засобу.
Вказані твердження гуртуються на математичному розрахунку мас транспортних засобів проведеним відповідачем, що зазначені в реєстраційних картках транспортних засобів.
При цьому будь-якого зважування транспортних засобів Iveco Daily 35-10, д.н.з. НОМЕР_1 та Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_2 , відповідачем забезпечено не було та не проводилось.
Крім того, в позовній заяві позивач зазначив, що повідомляв інспектору, що маса транспортного засобу Volkswagen Transporter, який він перевозив, не відповідає масі зазначеній в свідоцтві про реєстрацію, оскільки даний транспортний засіб перебуває у несправному стані у зв`язку з проведенням ремонтних робіт ( на транспортному засобі відсутній двигун, сидіння, агрегати трансмісії)
Доказів, які б підтверджували порушення позивачем п. п. 22.1 ПДР України відповідач ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Об`єктивних доказів, свідчень або інших відомостей, необхідних для вирішення справи про наявність обставин порушення позивачем ПДР відповідачем надано не було. Доказів їх наявності відповідачем до суду не надано.
Відтак, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення.
У позовній заяві ОСОБА_1 факт вчинення порушення ПДР не визнає.
Тобто доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази які б беззаперечно свідчили про те, що позивач перевозив вантаж, маса якого перевищила фактичну допустиму масу, чим порушив п. 22.1 ПДР України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17.
З урахуванням вищезазначеного, відсутності доказі вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відсутність доказів здійснення відповідачем габаритно вагового контролю, доводи апеляційної скарги стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим.
Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що , інспектор поліції не здійснював габаритно-ваговий контроль в пунктах габаритно-вагового контролю та не застосовував вимірювального обладнання яке проходить атестацію, оскільки ним було застосовано документальний габаритно-ваговий контроль, передбачений пунктом 51 Порядку, колегія суддів зазначає наступне.
В даному випадку, з урахуванням пояснень позивач стосовно того що маса транспортного засобу Volkswagen Transporter, який він перевозив, не відповідає масі зазначеній в свідоцтві про реєстрацію, не можливо встановити точної ваги транспортного засобу за допомогою одних лише реєстраційних карток щодо даного транспортного засобу.
При цьому суд не заперечує право уповноважених підрозділів Національної поліції здійснювати габаритно-ваговий контроль, проте, в даному випадку відсутні докази проведення даного контролю належними засобами.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на рішення Харківського апеляційного адміністративного суду викладені в постанові від 15.05.2018 по справі № 554/1044/18 є не обґрунтованим. Дане судове рішення не є рішенням, які є обов`язковими до виконання, та таким що мають преюдиційне значення для вирішення справи.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін..
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.07.2019 року по справі № 641/5121/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош