ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«05» липня 2021 року
м. Харків
справа № 640/9986/16-ц
провадження № 22ц/818/3220/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів – Хорошевського О.М., Яцини В. Б.,
учасники справи:
позивач Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідачка ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року в складі судді Сенаторова В.М.
в с т а н о в и в:
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство«Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № А3Н6СС9FНО0776 від 04 квітня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 18200,00 грн зі сплатою за користування кредитом в розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» та Тарифами складає між нею та банком кредитно-заставний договір.
Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 12 квітня 2016 року має заборгованість в розмірі 18149,56 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 2659,41 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 1,66 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом 3640,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 10508,03 грн, а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн штраф (фіксована частина), 840,45 грн штраф (процентна складова).
Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № А3Н6СС9FНО0776 від 04 квітня 2011 року в розмірі 18149,56 грн та судові витрати в розмірі 1378,00 грн.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» – задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № А3Н6СС9FНО0776 від 04 квітня 2011 року в розмірі 18149,56 грн та судові витрати в розмірі 1378,00 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити частково, стягнути з неї на користь банку заборгованість в розмірі 3989,12 грн, з яких заборгованість за кредитом – 2659,41 грн, заборгованість за пенею -1329,71 грн, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини у справі, не врахував, що розмір пені повинен обчислюватися тільки за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду. При цьому сума пені не може бути більшою половини суми одержаної нею за кредитним договором, тобто 1329,71 грн (2659,41 грн/2). Зазначила, що позовні вимоги щодо стягнення штрафів не можуть бути задоволені, оскільки заборонено подвійна цивільно-правова відповідальність за одне і те саме порушення. Разом з тим, сплата комісії за користування кредитом в договорі не передбачена, а Умови надання споживчого кредиту вона не підписувала. Вважала, що розрахунок заборгованості за договором не є первинним документом бухгалтерського обліку, а складається на підставі первинних документів, належним документом є виписка по рахунку. Стверджувала, що суд першої інстанції порушив і норми процесуального права, оскільки вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, який був призначений на 28 вересня 2016 року.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду змінити.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість, яка утворилась внаслідок неналежного виконання боржницею своїх зобов`язань за кредитним договором, підлягає стягненню.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1ЦКУкраїни в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала заяву позичальника № a3h6CC9FHO0776, згідно якої банк надав позичальнику строковий кредит у сумі 18200,00 грн на строк 36 місяців з 04 квітня 2011 року по 03 квітня 2014 року виключно на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 182,00 грн, якщо інше не встановлено в Умовах та Правилах надання банківських послуг та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 364,00 грн, якщо інше не встановлено в Умовах та Правилах надання банківських послуг в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в заяві, Умовах та Правилах надання банківських послуг строки.
Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 4 по 9 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 870,50 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.
Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізнішою ніж 03 квітня 2014 року.
При порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та Правилах за кожний день прострочки.
До кредитного договору банк додав витяг з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які відповідачкою не підписано.
Так, відповідно до пунктів 3.2.2, 3.2.3, 3.2.4 Умов позичальник зобов`язується погашати кредит у порядку та строки відповідно до заяви. Сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до заяви та пунктів 4.1 та 4.2 даних Умов та Тарифів. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. Сплатити банку винагороду у строки та розмірі згідно Тарифів, заяви та даних Умов.
В пункті 4.2 Умов зазначено, що при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених заявою та пунктами 3.2.2, 3.3.3 даних Умов, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі, вказаному у заяві, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту Умов відсотки сплачуються позичальником окремо понад зазначену в заяві суми щомісячного платежу за кредитом разом з несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу.
Пунктом 4.6 Умов передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду в розмірі й у строки, зазначені у заяві та даних Умов.
Пунктом 5.1 Умов передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених заявою та пунктами 3.2.2, 3.2.3 даних Умов банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожний день прострочки платежу.
Пунктом 5.3 Умов передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості.
Таким чином, розмір неустойки встановлено тільки Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які відповідачці не були відомі, оскільки вона їх не підписувала.
Як вбачається з матеріалів справи за розрахунком банку станом на 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 18149,56 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 2659,41 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 1,66 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом 3640,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 10508,03 грн, а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн штраф (фіксована частина), 840,45 грн штраф (процентна складова).
Взяті насебе зобов`язанняза договором№ a3h6CC9FHO0776від 04квітня 2011року банквиконав своєчасноі повністю,надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси,однак впорушення зазначенихумов договору ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості, який надано банком до суду першої інстанції та не заперечується самою відповідачкою, тому і підлягає стягненню з неї на користь банку в заявленому банком розмірі 2659,41 грн.
При цьому, розраховуючи суму заборгованості, позивач не звернув увагу на зазначене вище, а саме на те, що у заяві позичальника № a3h6CC9FHO0776 від 04 квітня 2011 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за неустойкою, її розмір і порядок нарахування, банк посилався на витяг з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) в Публічному акціонерному товаристві «Акцент-Банк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.
Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (27 грудня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (поштою 12 лютого 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачкою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Колегія суддів вважає, що витяг з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 квітня 2011 року шляхом підписання заяви позичальника, отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» пені та штрафів у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки з їх сплати позивачу у заяві позичальника від 04 квітня 2011 року, оскільки витяг з Умов не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11Закону Українивід 12травня 1991року №1023-XII«Прозахистправ споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1Закону№1023-XII споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року№ 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42КонституціїУкраїни участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно – правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачкою Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження№ 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18 (провадження № 61-11081св19) тощо.
При цьому, колегія суддів враховує вимоги частини 4 статті 367 ЦПК України з огляду на те, що в даній справі суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема щодо пені.
У зв`язку з чим та враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Публічному акціонерному товариству «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530ЦКУкраїни, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту в розмірі 2659,41 грн.
Що стосується позовної вимоги банку щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі, їх розмір і порядок нарахування, банк посилався на заяву позичальника від 04квітня 2011 року, яка була підписана відповідачкою.
За змістом заяви позичальника сторони погодили, що базова процентна ставка за кредитом становить 0,01% в місяць, тобто 0,12% річних.
Проте, у кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту 03 квітня 2014 року.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої ПалатиВерховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, припинилося зі спливом строку кредитування 03 квітня 2014 року, у зв`язку з чим, починаючи із зазначеної дати банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а тому позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих після 03 квітня 2014 року, не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.
Матеріали справи свідчать про те, що строк дії кредитного договору закінчився 03 квітня 2014 року. В позовній заяві банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за процентами в розмірі 1,66 грн. Проте, при цьому не врахував, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що заборгованість за процентами повинна нараховуватися тільки в межах строку кредитування, яка станом на 04 квітня 2014 року склала 0,60 грн та підлягає стягненню з відповідачки на користь банку.
Щодо вимог банку про стягнення заборгованості за комісію за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями частини п`ятої статті11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції на час виникнення спірних правовідносин до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного від 16 січня 2019 року у справі № 686/25972/14-ц (провадження № 61-433св17), від 20 березня 2019 року у справа № 130/904/16-ц (провадження № 61-16542св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 343/557/15-ц (провадження № 61-23026св18) та інші.
Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертоїстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною.
Крім того, відповідно достатті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
ЗРішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року№ 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті1, статті11, частини восьмої статті18, частини третьої статті22 Закону України «Про захист прав споживачів»у взаємозв`язку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції Українитреба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня1985 року№ 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихпостановою правління Національного банку Українивід 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди щодо кредитного договору тощо).
Кредитний договір укладено 04 квітня 2011 року, тобто вже після внесення відповідних змін та кредитним договором передбачено, що позичальник сплачує банку щомісячну винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 364,00 грн.
При цьому, в позовній заяві банк просить стягнути заборгованість з комісії за користування кредитом в розмірі 3640,00 грн.
Таким чином, наведене призводить до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
За правилами частини першоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що умовами договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Статтею 263ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За таких обставин заочне рішення суду підлягає зміні, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.
Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги банку задоволено частково на 14, 66 %, сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 201,19 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк».
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1865,81 грн підлягає стягненню з Публічного акціонерноготовариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368,п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором № А3Н6СС9FНО0776 від 04 квітня 2011 року з 18149,56 грн до 2660, 01 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2659, 41 грн, заборгованості за процентами за користування кредитними коштами – 0,60 грн та судового збору за подачу позову з 1378,00 грн до 201, 19 грн.
Стягнути зПублічного акціонерноготовариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 1865, 81 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В. Б. Яцина
Повний текст постанови складено 05 липня 2021 року.